| Звертаючись до постаті М.І. Пирогова потрібно сказати про те, що передовими були його думки про всебічний розвиток особистості. За його переконанням, життя людини є безперервною творчістю. Але для нього необхідний повний і всебічний розвиток усіх його здібностей та добрих нахилів. Лише загальна гуманістична освіта забезпечить вияв і реалізацію задатків та обдарувань учня і його справжню підготовку на життя. Тому педагог так наполегливо відстоюввав загальну освіту і водночас заперечував ранню спеціалізацію молоді як однобічну, що "рано чи пізно вступить у розлад з життям”. Вчений вважав: школа повинна давати загальну освіту і разом з тим всебічно розвивати учнів, їхні розумові здібності. Формуванню нової людини , писав М.І.Пирогов, має значно сприяти естетичне виховання. Учнів потрібно прилучати до різних видів мистецтва, особливо ж музики, співу, живопису, але, як вважав педагог, не сценічного мистецтва, яке нібито розвиває "подвійність душі”.ігри дітей повинні організовуватися таким чином, щоб кожна з них перетворювалася в цікаве й корисне заняття. Треба, щоб гра розвивала в учнів уяву, смак і любов до прекрасного. Розглядаючи питання методики навчання, вчений також акцентував увагу вчителів на необхідність розвитку міжпредметних зв’язків у викладанні. М.І. Пирогов був одним з перших педагогів – мислителів, які вказували на нерозривність навчання і виховання, на необхідність їх поєднання у єдиному педагогічному процесі. Учений висував прогресивну ідею виховуючого навчання. Це його велика заслуга перед російською і українською педагогікою. Вважаючи негативним явищем те, що в офіційній школі навчання здійснюється у відриві від виховання, а школи є лише "навчальні заклади і ми самі вчителі аж ніяк не вихователі”, педагог доводив, що шкільне навчання повинно бути обов’язково виховуючим, інакше воно виявиться неповноцінним. Чому ж у наших школах відділяють моральну сторону від наукової? – запитував він. Вчений розглядав педагогічний процес у школі як єдиний навчально-виховний процес, в якому його наукова сторона невід’ємна від виховної. Вчений твердив: так само, як не можна виховувати не навчаючи, так і не можна навчати, водночас не виховуючи. Тому необхідно, щоб кожен учитель був разом з тим і вихователем. Так школа, яка повинна досягти і навчальних, і виховних результатів своєї діяльності, стане закладом навчально-виховним. Але тоді, в умовах поділу навчальної і виховної роботи в школах, коли за "моральністю” учнів стежили лише інспектори і наглядачі, вчителі і не уявляли собі, яким чином, викладаючи уням основи наук, можна водночас і виховувати їх. І попечитель учив їх цього. Вчитель зможе, доводив він, розв’язувати і освітні й виховні завдання, якщо добре знатиме свій предмет, його виховні можливості, досконало володітиме методами виховання та коли між педагогом та учнями існуватиме тісний моральний зв’язок і взаємне довір’я, коли вчитель буде авторитетом для учнів. При цьому педагог застерігав не допускати проявів формалізму, бюрократизму в навчанні та вихованні, бо "бюрократизм ніде стільки не заподіює шкоди, як у справі науки і виховання, де все повинно грунтуватися на покликанні, розумінні справи і на дружньому поєднанні для однієї мети моральних і розумових сил усіх вихователів та наставників”. Ця настанова М.І. Пирогова і вся його педагогіна діяльність є свідченням того, що він був рішучим противником бюрократизму і формалізму та прихильником колегіальності у навчально-виховній роботі. Згадана педагогічна ідея М.І Пирогова актуальна і для нашої школи та суспільства, й особливо тепер, в період їх перебудови та оновлення. Нині єдність навчання і виховання є основним принципом дидактики. Для роботи сучасної школи притаманні органічний зв’язок навчання і виховання, що сприяє всебічному розвитку школяра. Передовими були погляди М.І.Пирогова щодо забезпечення тісного зв’язку освіти з життям, з практикою. Так у статті "Школа і життя” вчений писав, що в суспільстві існує прірва між шкільним вихованням і реальним життям, що виховання у школі відбувається само по собі, а життя – само по собі, що вже навіть звичним стало протиставляти школу і життя. Проте вони є одним нероздільним цілим, твердив М.І Пирогов. Школа, як один з проявів життя (вона виникла з нього) служить удосконаленню особи та громадскості і школа "без життя і поза життям - нісенітниця”. Вирішальну роль у здійсненні навчально-виховного процесу М.І.Пирогов відводив вчителю як викладачу і вихователю. В оновленні, перебудові школи вчений вважав головним не програми і статути, а творчу роботу педагогів. Учитель, на думку педагога, тільки тоді відповідає своєму призначенню, коли він спроможний розв’язувати водночас навчальні і виховні завдання. Головним для педагога є професійна підготовка, знання предмета, методики його викладання та ставлення до своїх обов’язків, до дітей, а також особисті якості наставника, бо виховують не тільки викладання, а й дії і вчинки вчителя, його власний приклад. Учитель повинен бути озброєний глибокими загальноосвітніми і спеціальними знаннями, мати високу моральність та педагогічну культуру. Наука і вчитель, який знає свою справу, говорив М.І.Пирогов, є найкращим вихователями. Переконання словом і особистим прикладом – головна умова ефективної діяльності педагога. Успіх навчання і виховання залежить, насамперед, від взаємодії вчителя і учнів. М.І.Пирогов – попечитель постійно піклувався про створення атмосфери поваги і довіри між педагогами і вихованцями, бо в школі, учив попечитель, усе має бути заснованим на моральному довір’ї і повазі. М.І. Пирогов засуджував тоді процвітаючі в школі грубість, зневагу до учнів і багато робив для встановлення гуманних взаємин між вчителями та вихованцями. Уже тоді вчений виступав як переконаний противник авторитарної педагогіки. Він був прихильником гуманістичної, педагогічної педагогіки співробітництва вчителів і учнів, яка нині, в період перебудови нашого суспільства, дедалі більше утверджується у школі. М.І.Пирогов шанобливо ставився до вчителів і їх праці. "Учіння й поширення наукових істин я вважав за священнодійство і глибоко поважав справжніх наставників”. Гуманне ставлення вченого до педагогів поєднувалося з високою вимогливістю до них. Учитель, зазначав він, повинен постійно підвищувати свій науковий та методичний рівень, оволодівати педагогічною майстерністю, і сам був у цьому прикладом. Закликав опановувати наукові, літературні праці, всіляко заохочувати творчу активність.
Взагалі вчений вважав, що педагогами повинні бути люди, які мають до цього покликання.
| 
